У конкурсі MOSTRATEC-2019, який відбувався у Бразилії, було представлено 400 проектів. Львів’янин Дмитро Соломьянюк брав участь у категорії «Екологія», в якій змагалися 60 конкурсантів. «Захист перед журі тривала три години, — розповідає Дмитро. — Дев’ять годин відводилося на виставку, під час якої кожен бажаючий міг підійти і запитати про моєму проекті. Найбільше мене вразила величезна кількість дітей. Вони приходили зі своїми друзями, батьками, вчителями, задавали багато питань. Особливо цікаво їм було розпитувати про розвиток науки за кордоном». Одного разу підійшов хлопець, у якого ім’я дуже схоже на моє, і розповів, що його бабуся з України. Це було дуже приємно.

Раніше «ФАКТИ» повідомляли про те, що українська студентка Ольга Харахасал, придумала метод виявлення раку на ранніх стадіях, завоювала «золото» на міжнародному науковому конкурсі.


«Якщо капсула не зруйнується в солоній воді, ми зможемо використовувати її в океані»

— Як ви пропонуєте боротися з пластиковими відходами?

— Все дуже просто. Наявні у нас сили природи можуть допомогти в боротьбі із забрудненням навколишнього середовища. Це грибки і бактерії. Є, наприклад, бактерії, які розкладають пластик на елементи і за рахунок спеціального білка поглинають його. І в мене виникла ідея створити для цих бактерій оболонку. Ми поміщаємо бактерії в спеціальну капсулу і поширюємо по звалищах. Там вони поступово приживаються і починають поглинати пластик.

— На звалищах знаходяться різні види пластику. З допомогою вашої технології можна позбутися тільки від поліетилену?

— Насправді, є чималий список бактерій і грибків, які можуть харчуватися різними видами пластику. Але я вирішив почати свій експеримент з бактерії Ideonella sakaiensis, яку вчені виявили тільки в 2016 році. Вона живиться пластиком типу ПЕТ, тобто її основна їжа — пластикові пляшки. Якщо мені вдасться експеримент з цією бактерією, поступово ми зможемо розпорошувати і інші, які будуть поглинати різні види пластику.

Читайте також: Знай наших! Український школяр став призером міжнародних олімпіад в Ізраїлі та Угорщини

— А навіщо поміщати бактерії в капсули? Чому їх не можна просто розпорошити?

Уявіть, що через сто років люди будуть жити на Марсі, як каже Ілон Маск. Щоб туди потрапити, потрібно корабель. На борту буде вода, їжа, повітря та інші необхідні для адаптації на новій планеті предмети. Капсула для бактерії — це як для нас космічний корабель з усім необхідним, щоб прижитися в нових кліматичних умовах. Капсула дає бактерії час на адаптацію, крім того, вона є хорошим засобом транспортування і розповсюдження. Наприклад, за рахунок матеріалу, з якого зроблена, капсула може плавати у воді. Якщо вона не зруйнується в солоній воді, ми зможемо використовувати її в океані на відомому тепер вже на весь світ острові з пластику.

До речі, у Бразилії я познайомився з хлопцем, який працює з бактеріями, поглинаючими нафту. І він попросив у мене дозволу використовувати мою ідею з капсулою для своїх експериментів. Я погодився. Було дуже приємно, що ця технологія може послужити ще комусь.

«Один флакон, в якому знаходиться кілька тисяч таких бактерій, коштує приблизно дві з половиною тисячі доларів»

— Наскільки дорого втілити в реальність те, що ви пропонуєте?

Я вважаю, що технологія не надто дорога. До того ж бактерію можна не тільки купити, але й знайти. При купівлі ти здобуваєш модифіковано вирощену в лабораторії бактерію, по суті, поліпшену версію природного. Один флакон, в якому знаходиться кілька тисяч таких бактерій, коштує приблизно дві з половиною тисячі доларів. Але можна і зекономити. Наприклад, моя знайома поїхала на велике звалище в Лос-Анджелесі і знайшла там потрібну бактерію. Її ефективність не така висока, як у модифікованої, але теж гідний варіант.

Капсулу можна зробити з всіляких відходів, надавши їй будь-яку форму. Наприклад, для конкурсу я зробив капсулу у вигляді цукерки, використавши цукеркові обгортки, так що деякі члени журі подумали, що це дійсно цукерка.

Далі потрібно зробити густу субстанцію, в яку поміщаються бактерії. Для цього я беру змелений в порошок пластик, змішаний зі спеціальним бактеріальним бульйоном, який зовсім недорого коштує. До речі, в цьому бульйоні бактерії можна і розмножувати. Потім вони поміщаються в капсулу і з допомогою спеціальних машин розподіляються по звалищах.

Читайте також: Український стартап: львівський студент створив систему по збору електронного сміття (фото)

Найдорожче в технології — механізм, що створює капсули. Зараз у мене є лише модель, яку спеціально адаптував для поїздки в Бразилію. Під час конкурсу не можна було використовувати нагрівальні елементи, тому запаювати капсули я не міг. Для цього потрібні спеціальні кліпси-паяльники, оскільки капсули вимагають точкової запаювання.

Зате з машинами, з допомогою яких капсули можна буде поширювати на звалищах, простіше. Можна використовувати те, що у нас вже працює в побуті. Наприклад, машини для розпилювання піску на дорогах чудово впораються і з поширенням капсул. Також підійдуть дрони, маленькі літаки і сніжні гармати.

В Україні таку бактерію, швидше за все, можна буде застосовувати сезонно, адже різких перепадів температури вона не любить. В країнах з більш м’яким кліматом вона зможе жити і розмножуватися на звалищах цілорічно, ніякі випаровування їй не загрожують, адже це природна для неї середовище. Проте у мене є ще одна проблема. От коли ви чуєте слово «бактерія», які асоціації у вас виникають?

— Не дуже приємні.

І так майже у всіх людей. Більшість з тих, хто дізнається про мою технології, лякається. Тому, якщо почати впроваджувати її без належної інформаційної кампанії, у людей може початися паніка. Щоб уникнути цього, я повинен донести до широкої громадськості, що ця бактерія ніякої загрози людині не несе, вона харчується виключно пластиком.

Читайте також: Старшокласниця з Запоріжжя виграла грант у 500 000 гривень на розвиток своєї інженерної ідеї

За моїми підрахунками, за ідеальних умов одна бактерія з’їдає два міліметри пластику за шість — десять тижнів. Це швидко і повільно одночасно. Тільки вдумайтеся — щорічно людство виробляє 300 мільйонів тонн пластику. І через тисячу років цей пластик не розкладеться, він перетвориться в микропластик — дрібні частинки, схожі на пісок. Вони будуть в повітрі, їх почнуть поглинати риби, з тваринами, вони будуть у воді, землі, на овочах, фруктах. І потім все опиниться в організмах людей. Це катастрофа!

Дмитро Соломьянюк: «Тільки вдумайтеся — щорічно людство виробляє 300 мільйонів тонн пластику». Фото надане Дмитром СОЛОМЬЯНЮКОМ

Тому, на мій погляд, нехай повільно, але все ж слід почати позбуватися від пластику. Для того щоб мій проект почав втілюватися в життя, повинна відбутися потужна комунікація між розробниками, владою, екологічним співтовариством і людьми. Але одними бактеріями не допоможеш. Я вважаю, що потрібно зменшувати використання пластику в побуті. Наприклад, вирушаючи за покупками, брати з собою не поліетиленовий пакет, а рюкзак або багаторазову тканинну сумку. Випити в кафе сік можна і без пластикової трубочки. На перший погляд, дрібниці, але кульки, трубочки і пляшки — це основне, чим переповнені сміттєзвалища.

Дослідження останніх років показують, яку несуть загрозу навколишньому середовищу і здоров’ю людини частинки микропластика — продукти розпаду пакетів, пляшок, упаковки, в тому числі і з так званого біорозкладаного пластику. Частинки микропластика можуть пошкодити внутрішні органи (кишечник, печінка), проникати в кровотік і лімфатичну систему. Багато компоненти пластику негативно впливають на ендокринну систему, провокують утворення тромбів. Потрапивши в організм, микропластик виділяє небезпечні хімічні речовини: пестициди, бісфенол А (БФА), що руйнують гормональний фон, зупиняють ріст клітин.

Читайте також: Випускник школи із Закарпаття переміг на Олімпіаді геніїв у США

Про масштаби поширення микропластика говорять такі цифри: 9 з половиною мільйонів тонн микропластика в рік потрапляє в Світовий океан, у 85 відсотках зразків питної води по всьому світу виявлені частинки микропластика. Він є в рибі (як морської, так і річковий), дощових хробаків, в упакованої морської солі, пиві. У той же час Всесвітня організація охорони здоров’я досі не вважає, що микропластик у питній воді несе загрозу здоров’ю.

«Я хочу залишитися у своїй країні»

— Дмитро, як так вийшло, що ви вирішили зайнятися настільки серйозною проблемою?

У школі був відмінником і, і хорошистом, але завжди цікавився багатьма питаннями. Пам’ятаю, мені було 13 років, коли дізнався про конкурси, які проводять Мала академія наук, інститути. Тоді й подумав: «А чим я гірше інших дітей, які беруть у цьому участь?» І почав придумувати власні проекти. Щось виходило, щось не вдавалося, але я зрозумів одне: не можна втрачати ентузіазму.

Потім поступив у Львівський технологічний ліцей. Там зустрів двох особливих для мене людей — Чаклуна Віктора Петровича і Пострильоного Василя Михайловича, які на мою подальшу діяльність величезний вплив.

Читайте також: Студенти з Харкова створили, що світиться, тротуарну плитку

Згодом, коли був в США і Бразилії, мав можливість побачити, як багато там установ, які допомагають молодим ученим грантами, менторством, базами для реалізації проектів. Для мене такою базою стала Мала академія наук. Я дуже вдячний її співробітникам, що можу у будь-який момент зателефонувати, проконсультуватися. Радує, що Київський політех підтримує мене в моїх планах.

— Зараз, коли ви вже побачили можливості за кордоном, можна з упевненістю сказати, що хочете працювати в Україні?

— Так, я маю намір залишитися у своїй країні. Можливо, поїду набратися досвіду в американських чи європейських колег, але обов’язково повернуся. Думаю, багато хто, як і я, хочуть, щоб в Україні можна було гідно жити. Тому настав час і нам щось зробити для цього.

Читайте також: «Чує навіть шепіт на блокпосту ворога»: школярі допомогли створити унікальний пристрій для фронту

Раніше «ФАКТИ» повідомляли про те, що українці перемогли в конкурсі стартапів у галузі захисту навколишнього середовища, придумавши екологічну зубну щітку.

джерело